Партнер юрфірми «Ілляшев та Партнери» вважає, що угода є «платою» за оборонну підтримку України
Рекордне зростання українського експорту товарів у 2021 році дало надії на хороші показники й у 2022-му. Що може зробити задля стимулювання зовнішньої торгівлі держава? Наприклад, пообіцяти укласти у 2022 році одразу чотири угоди про зони вільної торгівлі (ЗВТ).
GMK Center запитав у провідного експерта у сфері зовнішньоторговельної політики – партнера, адвоката, керівника практики міжнародної торгівлі юридичної фірми «Ілляшев та Партнери» Олени Омельченко, наскільки реальними є ці плани і чи такими хорошими є угоди про зони вільної торгівлі для української промисловості.
Розкажіть, будь ласка, про чотири угоди, які прем’єр-міністр анонсував на 2022 рік, щодо зон вільної торгівлі з Туреччиною, Тунісом, Йорданією та Канадою? На яких вони стадіях?
– Боюся, 2022 року Україна не зможе укласти всі чотири угоди. Щодо деяких з цих чотирьох країн не ведуться переговори про зони вільної торгівлі. У процесі укладання подібних міжнародних угод, спочатку проводять консультації та отримують підтвердження тієї сторони про зацікавленість у відкритті формального переговорного процесу. Після чого йде тривала процедура переговорів, а також підготовки, погодження та парафування тексту міжнародного договору, яка може тривати кілька років.
Більше того, укладання такого договору потребує ратифікації в парламенті. Найближче ми до висновку Угоди про зону вільної торгівлі з Туреччиною. З цією країною справді вже понад 10 років ведеться переговорний процес, і є висока ймовірність того, що сторони найближчим часом підпишуть цей договір.
А що з іншими?
– Щодо Тунісу та Йорданії – укладення договору у 2022 році під великим питанням. Україна здійснила економічний аналіз та дійшла висновків про зацікавленість у проведенні консультації з Йорданією щодо можливого переговорного процесу. Але ми не маємо інформації про те, що Іорданія висловила економічну, юридичну чи політичну зацікавленість у переговорах про нову торговельну угоду.
Водночас Туніс, на відміну від Йорданії, розглядає Україну як можливого потенційного стратегічного торговельного партнера та готовий відкрити переговорний процес у першому півріччі поточного року. Але поки що не відбулося жодного раунду переговорів, а це означає, що надто рано давати такі гучні прогнози на цей рік.
У цьому зв’язку я ще згадала про Єгипет. Київ неодноразово звертався до Каїра з пропозицією розпочати переговори про зону вільної торгівлі. Більше того, український уряд розраховував, що у грудні 2021 року за результатами роботи Україно-єгипетської міжурядової комісії сторони оформлять спільну політичну згоду на відкриття переговорного процесу, але, як ми бачимо, переговори не розпочалися.
А Канада?
– Між Канадою та Україною вже існує угода про зону вільної торгівлі, але лише щодо товарів. Сторони можуть обговорювати питання щодо покращення доступу послуг на ринки обох країн. У нас немає даних про те, що велися відкриті переговори з Канадою щодо перегляду угоди та підготовки доповнень до наявного тексту. Чинна угода набула чинності лише у 2017 році – надто мало пройшло часу, щоб переглядати чинні домовленості.
Тому я гадаю, що сталася якась помилка. Імовірно, коментар прем’єр-міністра в якійсь частині було неправильно викладено ЗМІ і йшлося лише про підписання угоди з Туреччиною. А щодо Тунісу, Йорданії, Єгипту та Канади – це питання не найближчого майбутнього.
Зона вільної торгівлі із Туреччиною – звучить красиво, але відповідає інтересам не всіх секторів української промисловості. Наприклад, питання брухту. Його експорт до Туреччини не вигідний нашим металургам. Як ви вважаєте, чим вирішиться ситуація?
– Наразі Україна та Туреччина формально перебувають у переговорах, тому умови домовленостей можуть змінюватись до моменту парафування тексту. Можливо, у лютому уповноважені особи підпишуть остаточний текст цього документа, і ми зможемо ознайомитися з ним та оцінити ситуацію щодо брухту. До цього моменту текст не розголошується. У будь-якому разі, ми сподіваємося, що в угоді залишаться базові винятки з правил, які дадуть змогу обмежувати експорт брухту з України у критичних випадках.
Бізнес зможе висловити свою думку перед ратифікацією договору, а також закликати парламент не ратифікувати угоду, якщо вона не відповідатиме очікуванням. Понад те, ратифікація може бути тривалим процесом. Наприклад, Ізраїль дуже довго не міг ратифікувати Угоду про зону вільної торгівлі з Україною. Інакше кажучи, суто теоретично, парламент може не ухвалити закон про ратифікацію.
Але з огляду на наполегливість і поспішність уряду, попри попередні негативні відгуки бізнесу, можна припустити, що угода є «економічною платою» за політичну чи оборонну підтримку нашої країни. Якщо це відповідає дійсності, то угоду ратифікують цього року. Ви розумієте про що я?
Так.
– Ми спілкуємосяся з клієнтами, вони глибоко стурбовані цією Угодою, їм складно конкурувати з Туреччиною і вони не вірять у нові можливості на турецькому ринку. Особливо останнім часом з урахуванням девальвації ліри та підвищення вартості енергоресурсів в Україні. Не кажучи вже про те, що турецькі виробники мають покращені умови для торгівлі, кращий доступ до сировинної бази, дешевих кредитів та підтримки держави.
Крім іншого, не варто очікувати, що сторони дзеркально відкриють свої ринки та забезпечать рівний доступ до них. Це неможливо через те, що ми маємо різні базиси для переговорів.
Деякі клієнти вже замислюються над перенесенням своїх виробництв до іншої країни.
Висока стурбованість у легкої промисловості, у виробників радіаторів, виробників цементу, навіть у виробників газоблоків. Туреччина зараз планує завозити газоблоки до України. А це не найпростіший для транспортування морем товар.
Угода з Туреччиною стане важкою для багатьох українських виробників. Але якщо буде прийнято політичне рішення, то нам не буде куди подітися. У бізнесу залишиться останній шанс – захищатися лише через дозволені угодою інструменти: антидемпінгові, антисубсидіарні або спеціальні захисні заходи.
А чи є галузі, яким ця угода буде вигідною?
– Я не економіст, мені дуже важко зараз дати економічну оцінку. Імовірно, деяким секторам це могло бути вигідно. Йдеться про глибоку переробку та про сільськогосподарську продукцію. Але Туреччина навряд чи відкриє ці ринки для українських товарів. Упевнена, що ця угода не обнулить всі імпортні мита Туреччини та не покриє весь спектр товарів.
Наразі незрозуміло, яку позицію зайняла Туреччина та якою є позиція України, бо умови переговорів не розголошуються сторонами, а проєкту угоди немає у відкритому доступі. З бізнесом якщо й консультуються, то точково.
Як вам здається, українська влада достатньо добре відстоює інтереси українського бізнесу за кордоном? Чи можна робити більше?
– Досконалості немає меж. Питання в ресурсі. Наприклад, чотири останні міністри економіки України стверджували, що їхній пріоритет на посаді – запустити роботу Експортно-кредитного агентства. Але, як бачимо, роботу найважливішого агентства повністю провалили. А це питання конкурентності українського експорту на зовнішніх ринках.
Або, наприклад, раніше Україна мала торговельні представництва в основних країнах чи регіонах. Ці представництва підпорядковувалися Мінекономіки. Розроблялася стратегія просування українського експорту на тих чи інших ринках, і ці торгові представництва відповідали за її реалізацію. Там працювали економісти, відряджені Мінекономіки, які просували український експорт на зовнішніх ринках. Вони шукали правильну інформацію, працювали з конкретним бізнесом, займалися зняттям бар’єрів у торгівлі товарами та послугами.
Потім ці торгові представництва було передано до МЗС. Там торгові представництва перетворилися на відділи, потім – на сектори, а тепер, у кращому разі, один дипломат відповідає за економічні питання. Але це вже співробітник МЗС, який більше “заточений” на дипломатичну, а не економічну роботу. Я глибоко переконана, що дуже важливо повернути торгові представництва, які раніше працювали.
Це єдине, що можна зробити?
– У вас складне питання, тому простої відповіді бути не може. Щоб просувати український товар на зовнішні ринки, необхідно насамперед домовитися про доступ до цього ринку. Як відомо, Україна вступила до СОТ на поганих умовах і, відповідно, максимально відкрила свій внутрішній ринок, але при цьому доступ до зовнішніх ринків досі ускладнений тарифними та нетарифними бар’єрами.
Щоб покращити доступ до зовнішніх ринків, необхідно укладати угоди про зону вільної торгівлі. Але навіщо тій чи іншій країні така угода, якщо вона може безпроблемно продавати свій товар на українському внутрішньому ринку? Нам нема чого запропонувати багатьом країнам, особливо розвиненим, як США.
За словами прем’єр-міністра, у 2022 році Україна оновить торговельні угоди зі США.
– Ось тільки проблема в тому, що ми не маємо двосторонніх торговельних угод зі США. Я тут бачу приклад неправильно поданої інформації. Торговельні відносини України та США регулюються багатосторонніми угодами, які укладені у рамках СОТ. Щоб оновити та покращити умови торгівлі зі США, необхідно переглянути умови вступу України до СОТ, а це нереально. Або укласти Угоду про зону вільної торгівлі зі США.
Минулого року українська влада намагалася включити це питання до порядку денного, але Вашингтон у цьому не зацікавлений. Тому сторони навіть не розпочали офіційні консультації, не те що переговори. Це яскравий приклад того, наскільки США не цікаво відкривати свій ринок для українських товарів. Більше того, Вашингтон додатково захистив свій ринок антидемпінговими митами щодо металургійної продукції, які діють вже багато років.
Джерело: gmk.center